Гледичія триколючкова. Насіння. Ціна за 25 штук.

Гледича триколючковаабо Гледіння незвичайне (лат. Gleditsia triacanthos) — вид дерев з роду Гледіння (Gleditsia) сімейства Бобові (Fabaceae).

Ботанічний опис

[правити | править код]

Потужне дерево заввишки до 20-40 з красивою, ажурною, розкидною, широко циліндричною, закругленою зверху кроною. Стовбур діаметром до 75 см, темно-бурий, зі зморшкуватим, що пізніше розтріскується корою. Доживає до 300 років^[1].

Корнева система потужна, сильно розгалужена. Крім глибинних коренів, гледиція має потужні поверхневі корені, що далеко використовуються в сторони^[2]. Нирки чергові, дрібні, червоно-бурі, блискучі. Листовий рубець із трьома слідами судино-волокнистих пучків майже охоплює нитку. Втеча колінчасті, під нирками потовщені, червоно-бурені, гладкі, блискучі, з червонуватими поздовжніми сочевичками, зрідка мають трироздільні колючки. Гілки злегка плоскі, сірі або буро-зелені, з колючками, розташованими над нирками^[3]. Колючки довгі, прості або тричі розгалужені, червонувато-коричневі, глянсові, гострі, сплюсні принаймні біля основи, до 20-30^[4] см завдовжки, за іншими даними до 6-10(15) см^[5]. Втеча та гілки ламкі. Серцевина зазублена.

Листя чергові, майже сидячи^[4]завдовжки 14-20 см і більше, парноперисті з 8-15(17) парами листочків або двічі-парноперисті з 8-14^[4] парами гілок на головному жолобчастому й опушеному листовому стрижні, на укорочених пагонах, зібрані пучками. Листочки в першому випадку завдовжки 4,5-5 см, за іншими даними до 3,5 см^[5], за третіми — до 3(4) см^[6]; во втором — дрібніше, до 2 см^[5], за іншими даними 0,8—1,5 см^[6]; темно-зелені, блискучі, еліпсоїдні або ланцетні, до верхівки звужені, по краях суцільно-червоні або неясно міські, знизу по жилка злегка обвушені. Розпускаються у квітні.

Квітки невзорні, зеленоваті, опушені, запашні, у густих пазушних вузькоциліндричних кистях завдовжки до 8 см^[4], за іншими даними 5—7 см завдовжки^[5], однопосі, зрідка двополадні. Іноді на одному дереві є тільки квітки однієї статі. Чашечка з 3-5 вузькими лопатями; віночок із 3-5 великими вільними, майже однаковими пелюстками. Чашелистики та пелюстки завушені. Тичинки, зокрема 6-10, вільні. Тичинкові нитки обушені; пильовики зелені. Пестик із верхньою, злегка вигнутою, сидячи, мохнатою зав'язкою, коротким стовпчиком і широким грибоподібним рильцем. Цветёт в мае — липня^[6]. В умовах Зрістовської зони сума ефективних температур для початку цвітіння 470,4±3,6 °C, а для закінчення 639,4±6,0 °С^[7][8].

плоди — подовжено-ланцетоподібні, шкірясті бобы, повислі, зазвичай вигнуті та дещо спірально скручені, завдовжки до 20-40 (50^[6]) см і завширшки 3 см^[4], плоскі, червонувато-коричневі, блискучі, із соковитою, солодкою м'якоттю, багатосім'яні.

Зліва направо: лист зверху, лист знизу, колючки та кора

Семена подовжено-еліптичні, лінзоподібні, сплюслі, коричневі або жовтуваті, з тьмяним блиском, завдовжки (10) 12-15^[6] мм і 7 мм завтовшки^[4], з дуже твердою шкіркою, сидять у цвяхах серед м'якуша плода. Плодоносить у жовтні — листопаді^[6]. Плід залишається на дереві до середини зими. Вага 1000 насіння 238—263 г^[6], за іншими даними — 150—205 г^[4]. Досхочість насіння 80-95 %. Перед посівом їх необхідно ошпарювати окропом для розм'якшення оболонки^[1].

Насіннядоло товсте, еліптичне, сидяче, завдовжки 25 мм. Перші листочки парно-перистоскладні, із 7-10 пар листочків^[1].

Швидкоросте, дощовостійке та декоративне дерево. У віці двох років досягає висоти 1-1,5 м; віком 50 років — 14 м висоти та 14 см у діаметрі^[4]. Найбільший приріст спостерігається в 5-10-річному віці (60-70 см на рік)^[5]. До ґрунтових умов невибаглива, добре росте навіть на засмучених ґрунтах. Добре переносить тривале суцільне затримання ґрунту, але сильне затримання викликає уповільнення росту^[2]. Вітростійке. Добре переносить ущільненість ґрунту, запиленість і задимленість повітря. Теплолюбно. Молоді рослини ушкоджуються морозом навіть на півдні України, але дорослі рослини через швидке затвердіння пагонів стійкі до морозів^[2].

Розмножується насінням, кореневими відприсками, прививкой (садові форми), літніми держаками.

Під час рубання утворює рясну плинну поросль.

Виведені плакуча, пірамідальна та низькоросла форми гледії^[9].

посилення й екологія

[правити | править код]

Батьківщиною є центральна частина східної половини Північної Америки, від заходу Нью-Йорка та Пенсильванії до південної Міннесоти (43° північної широти) і східного Канзасу на півдні до північно-східного Техасу та північної Джорджії^[4]. Росте у лісах.

У молодому віці може зазнавати нападу зайцев, але майже не страждає від комах і вражається тільки акацієвим фальшивим захистжанням. Поразка нектрією викликає всихання гілок і молодих дуликів біля гладилії. У місцях пошкоджень стовбурів біля комля дерева заражаються дубовою дедраллю. У старих гладичих насадженнях піну гниль викликає сірно-жовтий струтовик. Низка грибів вражає гледкою в місцях опіків кори. Однак випадки грибних захворювань у гледії трапляються рідко^[2].

Хімічний склад

[правити | править код]

Молоде листя містить до 1 % алкалоїду триакантину^[6], 100-400 мг% вітаміну C^[4].

До складу квіток входить енантовий ефір, що зумовлює їхній запах^[10]:188.

У квітках також міститься 0,3 % алкалоїдів. В інших органах вміст алкалоїдів невеликий. У листі та плодах міститься аскорбінова кислота в межах від 100 до 400 мг%^[6].

У бобах знайдено глікозид епікатехін сапоніни, флавонові з'єднання — акрамерин, олмелін, фустин, фізетин. Створки бобів містять 2,6 % антраглікозидів, 3,1 % дубильних речовин і сліди вітаміну K^[6]. У м'ясистих стінках бобів міститься до 29 % цукру^[6] і 278 мг% вітаміну C^[4]. У насінні — вуглевод манногалактан, що дає під час гідролізу галактозу та маннозу; слиз із порошку ендосперми, що становить 25-39 % ваги насіння^[6].

Плоди в абсолютно сухому стані містять 3,5 % золи, 14,2 % протеина, 12,4 жиру, 18,3 клітковини і 51,6 % БЕВ^[11].

Укол голками викликає тривале та болюче запалення ушкодженої зони шкіри^[2].

Значення та застосування

[правити | править код]

Всередині XX століття здобула широке поширення на Півдні європейської частини СРСР, у зв'язку з проведенням агролесомеліоративних робіт із боротьби ззоною і створенням волосінізахисних смуг. Є безколючкові форми. Використовується також для зміцнення берегів річок і овромагів, у живих огорожах^[12].

Культурні насадження

[правити | править код]

Культується в садах і парках як декоративна рослина на півдні Росії, на Кавказе, у Середньої Азії. Популярна в культурі на 5 із 6 материків земної кулі. Була введена в культуру в Європі в першій половині XVII повіки^[10], . Вперше з'явилася в 1637-1654 роках у саду Д. Традесканта под Лондоном, у Російській імперії — з початку XIX повіки^[4].