Береза повисла. ВКС. Н 50 см+

Береза повітисла, або береза бородавчаста^[1] (лат. Bétula péndula) — вид рослин роду Береза (Betula) сімейства Березові (Betulaceae). Більш точно застаріла синонімічна назва Береза бородавчаста (Betula verrucósa) відноситься до основного підвиду Betula pendula subsp. pendula, виділяючи його серед п'яти визнаних сучасною класифікацією підвидів^[2].

Назва

[правити | править код]

Інші російські назви типу: береза плакарня, берозависня.

Раніше щодо вигляду застосовували також назву береза біла (лат. Betula álba)^[3], але зараз, щоб уникнути плутанини з берозою пухнастою (лат. Betula pubéscens), до якої застосовувалася ця сама назва, запропоновано уникати вживання назви «береза біла»^[4].

посилення і середовище проживання

[правити | править код]

поширеність майже по всій Європі (на Піренейському півострова і в низці інших районів Середземномор'я трапляється рідко), у Північної Африки (єдине реалістичне місце перебування є в горах Марокко), в Передней и Центральної Азії. З різновидів берез має найбільший ареал. У гори ця береза підіймається до висоти 2100-2500 м над рівнем моря. Інтродукована всюди в зоні помірного клімату (например, в Південної Америки трапляється в аргентинських національних парках Лаго-Пуело и Науель-Уапі^[5]). Як садове дерево вирощується в найбільш прохолодних районах ПАР^[6].

Має великий ареал в європейської частини Росії (от тундры до ступенів), на Алтае и Кавказе. Східна межа — озеро Байкал. Особливо поширена в Західно-сибірської волосіні^[7].

Широко поширений Лісоутворювальна порода, що формує дрібнолистяні ліси по всьому кліматичним зонам, крім тундри. Оскільки береза світлолюбства, вона легко витісняється тривалішими та великими деревами; у багатьох випадках є в лісах тільки як примись, на світліших ділянках. В лісовоспинних и степних районах формує корінні древостои.

Маловимоглива до зовнішнього середовища й може рости в найрізноманітніших умовах, але не витримує сильної спеки та близькості ґрунтових вод (на осадових ділянках заміщається близьким виглядом — берозою пухнастою (Betula pubescens Ehrh.)). Відіграє важливу роль у збереженні лісів після пожеж і вирубувань хвойних лісів. Дрібні крилаті горішки берези звислої розносяться вітром на великі відстані. Вона швидко освоює побудовані площі, і під її порожнистим відновлюється корінні деревні породи^[8].

Найпродуктивніші ліси з берези звислою ростуть на супісях і легких струглінках, підстилених карбонатними ґрунтами. Запас деревини в них — 100—200 м3/га^[8].

Ботанічний опис

[правити | править код]

За сприятливих умов досягає 25-30 заввишки, 7-12 м у діаметрі крони та до 80 см в діаметрі дула.

Корнева система берези сильно розвинені, але проникає в ґрунт неглибоко, тому дерева нерідко піддаються вітривалу.

Кора у молодих дерев коричнева, а з восьми — десяти років біліє. Молоді особини по корі можна сплутати з видами вільхи. У дорослому стані добре відрізняється від інших дерев на білій корі. У старіших дерев кора в нижній частині дула стає глибокотріщинованою, чорною.

На півдні ареалу відома форма з майже чорною корою — Betula pendula f. obscura^[9].

Деревина жовтувато-біла, щільна та важка. Гілки червоно-бури голі, покриті численними густорозсипчастими смолистими залозками-бородавочками (відсюда та відбулося назви береза бородавчаста та бререза плакар). Молоді гілки повисають вниз, що надає кроне берези дуже характерний вигляд (відсюда назва — береза повисла). Крона гілкиста, але не густа, вентиляція симподіальне.

Нирки Сидіння загострені, клейкі, покриті черепітчасто розташованими лусочками. Листя чергові, від ромбічно-яйцеподібних до трикутно-яйцеподібних, 3,5-7 см довжини, 2-5 см см ширини, загострені на верхівці з ширококліновою або майже посіченою основою, гладкі, у молодому віці клейкі, з обох боків гладкі; краї двоякозубчасті. Черешки голі 0,8-3 см.

Квітки правильні, дрібні, невзорні, роздільнополірі, зібрані в сидячи, під час цвітіння повисають сережчасті суцвіття на концах веточек. Квітає до розпускання листя (за деякими джерелами — одночасно з розпусканням листя).

Чоловічі квіти на коротких кольороножках, розташовані по три (зазвичай, з них більш розвинений лише один) динамічно у пазухах червоно-буртих лусочок, що крокують, і утворюють на кінцях подовжених пагонів минулого року по дві — чотири звисаючі (5-6 см) чоловічі сережки. Колоцвітник простий, одно- або дволистий; дві-чотири тичинки з роздвоєними пильовиками протистоять листочкам навколоцвітника.

Формула квітки: | P2A2G0.

Жіночі квіти без навколокольору, з двома браконьками, що зросли трилопатевою лускою, що криє. Вони зібрані по п'ять в дихазії на укорочених бічних пагонах і формують короткі, циліндричні зелені жіночі сережки (шишкоподібні тирси). Квітки під час дозрівання стають жорсткими й опадають одночасно з плодами. Гінців з двох зрослих плодолістиків. Зав'язок нижня, у зав'язі розвивається по одному насіння-зачатку. Ниткові рильці довгі, виставлені, нерідко яскраво забарвлені.

Формула квітки ∗P0A0G(2¯)^[10]

Плод — дрібний стиснений із боків горішок, забезпечений двома перетинчастими крильцями, на вершині з двома засохлими ривками. Береза повисла у вільному стані починає плодоносити з 10 років, а в насадженні — від 20-25 років. Плодоношення триває щорічно. Плоди дозрівають до кінця літа та починають розсіювання. Розсіювання відбувається поступово впродовж усієї осені та зими. У берізовому лісі може випадати щорічно до 35 кг березового насіння на 1 га. Вага 1000 «сем'ян» (орешків) — 0,17—0,22 г^[7].

На відміну від берези, пухнастої берези, березависла — дуже світлочутлива порода.

Порівняно недовговічна, живе до 120 років, рідше до більш дорослого віку^{[якого?]}.

Часто береза повиста та береза пухнаста ростуть спільно та утворюють безліч перехідних форм. Береза повисла має різновид — брезу карельську (Betula pendula var. carelica (Mercklin) L.Hämet-Ahti) з дуже гарною візерунчастою деревиною.

Число Фламінт 2n = 28 (42)^[11].

Форма крони

Кора дорослого дерева

Кора старого дерева

Чоловічі квіти

Бородавочки

Лист. Літнє забарвлення

Осіння забарвлення

Поперечний спил

Значення та застосування

[правити | править код]

Листя, нирки, сережки добре поїдаються північним оленям (Rangifer tarandus)^[12] з моменту набухання бруньок і до осені. Листи добре поїдають великою рогатою скотою. Представляє цікавість для заготівлі шинкового корму^[13]. За спостереженнями в Кабароново-Балкарії поїдають західнокавказським туром (Capra caucasica)^[14]. Молода листя ранньою весною поїдають європейським лосем (Alces alces)^[15][16].

З гілок в'жут віники для лазні і мітлі.

Із зовнішньої частини кори (бери) роблять короба, туески для ягід і грибів, солонки та навіть відра. Завдяки вмісту в бересті фенолам вона довго не гниє, тому раніше (до появи толю) нею обвертали займані в ґрунт частини стовпів і нижні вінці зрубів изб. Берестій крилі даху, з неї робили човни та навіть одяг. Північні слов'яні в давнину вживали бересту як пісочний матеріал^[8].

Сухий перегінець із берести отримують доготь. Раніше він шовкував переважно на мастило коліс телег і карет, а також для просочення шкіряного взуття^[8].

Березові нирки застосовують під час виготовлення кремів та інших косметичних засобів. Ефірна олія з березових березових бічок вживають у лікеро-горілчаному виробництві^[8].

Листя, рідше кору раніше використовували для фарбування шерсті та тканин^[8].

Березовий сік — приємний освіжний напій, містить 0,5-2 % цукрів, органічні кислоти, соли калію, кальцію, железа, мікроелементи и благоприятно влияет на обмін речовин. У Сибіру з нього робили шипучий напій, в інших місцях — квас. Сік використовують також для приготування лосьйону «Берерізка»^[8].

Застосування в медицині

[правити | править код]

Нирки та листя застосовують у народній і науковій медицині, вони мають сечогінну, жовчогінну, потогінну, кровоочисну, бактерицидну, протизапальну та ранозагоювальну дію. Як лікарської сировини використовують нирки берези (лат. Gemmae Betulae) і листя берези (Folium Betulae). Заготівку нирок проводять у січні — березні, до їх розпускання. Сушать на відкритому повітрі або в приміщеннях, що добре провітрюються. Молоде листя збирають у майці — червні, сушать у тіні або на горищах. Нирки берези повітрой містять 3-5,3 (8)% ефірної олії, основними компонентами якого є біциклічні сесквітерпіноїди. Вмикають також смолисті речовини. У листі знайдено ефірну олію, смолисті речовини, флавоноїди, сапоніни (до 3,2 %), дубильні речовини (5-9 %), аскорбінова кислота (до 2,8 %), ефірна олія (0,04-0,05 %). У корі містяться тритерпеновий спирт бетулін (або бетуленол); глікозиди — бетулозид и гаултерин; дубильні речовини (до 15 %), алкалоїди, ефірна олія та суберин^[7]. Застосовують нирки та листя у формі настоев и в збиральних зборів^[17]. Настій і отвар нирок і листя застосовують як сечогінний засіб, листя — у разі гіпо- і авитаминозах. Гарячі ванни з використанням настоянки нирок застосовують під час лікування гострих і хронічних экзем. Березовий доготь входить до складу мазі Вишневського, що застосовується як ранозагоювальний засіб, і мазі Вілкінсона, використовуваної під час лікування корости, лускатого лишаю и вшивності. Таблетки активованого берізового вугілля («карболен») застосовують як ентеросорбенту у разі отруєння отрутою та бактерійними токсинами^[7].

У народній медицині берізовий сік застосовується як загальнозміцнювальний засіб у разі фурункульозу, ангине, при анеміях після поранень, у разі ран, що довго не гояться, і трофічних виразок^[7].

Береза повислая слугує рослиною-господаром паразитичного гриба чаги (Inonotus obliquus), що має зовні вигляд чорних зморшкуватих наростів на стовбурах^[8].

Використання деревини

[правити | править код]

Щільна міцна деревина берези повисолої добре згинається, має гарний малюнок, легко піддається механічній обробці, надзвичайно нестійка проти гниття, найкраще зберігається зануреною у воду. У великій кількості використовується як фанерна сировина, у виробництві лижкотушок для ниток, меблів. З деревини отримують целюлозу, деревне вугілля, скипидар. У разі сухого перегону кори утворюється доготь, що застосовується в медицині та парфумерії. Сухий перегін можна отримувати оцтову кислоту и метиловий спирт^[8].

Вугілля з березових дров використовували раніше на уральських металургійних заводів^[8].

Спеціальною обробкою деревини отримують активоване вугілля з високою поглинальною здатністю. Ним користуються для освітлення рідин, видалення з них неприємно пахнучих речовин і т. до. Раніше мінеральну воду бордомських джерел фільтрували через берізове вугілля. Активоване вугілля засипають у коробки протигазів^[8].

До появи електрики у великому ходу були бреезові промінчики, якими висвітлювали зби: вони не дуже швидко згоряють і дають яскраве полум'я майже без кіптяви та іскор.

Завдяки високій теплотворної здатності берізові дрова цінуються як гарне паливо для домашніх печей.