Дуб черешчастий. ОКС. Н 1 - 1.8м.

Дуб черешчастийабо Дуб ле́тнийабо Дуб незвичайнийабо Дуб англінський (лат. Quércus róbur) — типовий вигляд роду Дуб (Quercus) сімейства Букові (Fagaceae); велике дерево, що досягає заввишки 30-40 м, що утворює широколичні ліси (дубравы) на півдні лісовій и в волосінню зонах.

Різновид внесений у Червону книгу Міжнародного союзу охорони природи, має в ній статус «Є під найменшою загрозою» (LC).

Дуб черешчастий — офіційна квіткова емблема шведської провінції Блікінге^[1].

Видовий епітет «чорний» цей різновид отримав за довгі плодоніжки, що відрізняють його від інших різновидів.

Ботанічний опис

[правити | править код]

Велике, зазвичай сильно гнеться дерево з величезною кроною та потужним дулом. Досягає висоти 20-40 м. Може дожити до 2000 років, але зазвичай живе 300-400 років. Зріст заввишки припиняється у віці 100-200 років; приріст у товщину, хоч і незначний, триває все життя^[2]. Можливо, найстарішим представником треба вважати Стелмузький дуб з окружністю дула 13 м у Литві. Його вік за різними даними, — від 700 до 2000 років.

Корнева система складається з дуже довгого стрижневого кореня; із шести-восьми років починають розвиватися бічні корені, які теж входять глибоко в землю.

Крона густа шатроподібна або широкопірамідальна, асиметрична, розкидна, з міцними гілками та товстим дулом (до 3 м^[3] у діаметрі). У молодих дерев стовбур неправильний, колінчастий, з віком стає прямим і циліндричним. У сомкнених насадженнях крони менші та стовбури стрункіші (до 1 у діаметрі^[3]). Діаметр крони до 20 м, площа її проєкції досягає ~400 м2^[4].

Кора темно-сіра, чорновата, товста. У молодих дубків кора сіра, гладка. На 20-30-му році на корі утворюються глибші тріщини. У дерев, які виросли на свободі, кора до 10 см товщини.

Молоді пагони пухнасті, бурі або червонувато-сірі, блискучі, з бурими плямами та злегка довгастими сочевичками.

Нирки тупо-п'ятерограні, 5 мм завдовжки й 4 мм завширшки, бічні трохи дрібніші та відстояючі; лусочки численні, п'ятирядні, округлені, бурі, голі та лише по краю реснітчасті. Всі нирки зазвичай яйцеподібні, майже кулясті, світло-бури, на вершині округлені або тупо загострені, листовий рубець із 7-15 слідами. Верхшеві бічні бруньки оточені більшою частиною.

Зверху вниз: форма крони, чоловічі суцвіття, плоди

Листобування черговийна вершині гілок у формі пучків. Листя довгасті, довгавато-зворотні, донизу звужені або серцевуваті, часто з вушками, на вершині тупі або виїмчасті, перистолопатеві, великі (40-150 мм завдовжки, 25-70 мм завширшки), з чотирма-сем'ю лопатями, тверді, майже шкірясті, зверху темно-зелені, блискучі, знизу жовтуваті або зелені, з сильно видатними світлими жилками, голі з обох боків, з короткими держаками завдовжки до 10 мм, на зиму завжди опадають. Лопаті тупі, округлі, вирізи між ними неглибокі.

Зверху вниз: листові нирки, осіннє забарвлення листя

Квітки роздільнополішені. Цвітіння починається в дерев віком від 40 до 60 років, разом із розпусканням листя — зазвичай у майці. Рослина одноденна. Тичинкові квітки зібрані в довгі звисаючі сережки 20–30 мм завдовжки, з десятьма й більше квітками, по два — три разом або одиночно на вершинах минулогорічних пагонів або в нижній частині молодих пагонів. Кожна квітка сидить віддалено від іншої, тому між ними ясно видно кольоронос, має п'яти- або семироздільний, по краях бахромчастий, перепончастий, зеленуватий навколоцвітник, а також п'ять-шесть і більше (до 12^[3]) тичинок з короткими нитками та жовтими великими пильовиками. Жіночі квіти зазвичай розташовуються на молодих пагонах вище чоловічих, зібрані в дрібні по два-три разом на окремому червоному стеблах, мають шестироздільний, по краях червонуватий навколоцвітник, оточений волосистими зеленими, на вершині червоноватими лусочками, що являють собою будучу плюску. Зав'язок трилопатева, червоного кольору, рильці ниткоподібне, трохи видатне назовні. Гнізда в зав'язки формуються тільки після запилення, серед трьох, з двома насіннєзачатками в кожному. З кожної зав'язки зазвичай розвивається тільки по одному жовтю. Жовтуді висять попарно, рідше — по одному — п'ять на стеблах до 80 мм завдовжки.

Формули квіток: ∗P(4−8)A4−12; ∗P(8)G(3¯)^[5].

Плод — горіх (жовтудь) голий, бурувато-коричневий (1,5-3,5 см завдовжки й 1,2–2 см у діаметрі^[3]), на довгій (3-8 см) плодоніжці. Жолудь розміщений у блюдці або чашоподібній миску — плюске (0,5–1 см завдовжки). Плоди дозрівають у вересні — жовтні.

Відомі дві форми дуба звичайного — рання та пізній. У ранньої («дуб літній») листя розпускаються у квітні — має та на зиму опадають, а в пізній («дуб зимовий») розпускаються на два-чотири тижні пізніше. Одночасно з розпусканням листя дуб цвіте. Обприскується вітром. Листя опадає пізніше, ніж у багатьох інших дерев, наприкінці вересня — жовтні. На молодих рослинах дуба зимового листя восени вирує, але залишаються на дереві іноді на всю зиму^[3].

Жолуді мають гарну схожість, поширюються птахами, головно сойками. До восьми-десяти років сітківці ростуть повільно, пізніше середній приріст заввишки становить 30-35 см на рік, а часом — 1-1,5 м на рік. Всередині літа чіпаються в зріст вторинні («Іванови») пагони. Зріст заввишки триває до 120-200 років. Оновлення забезпечується також плиновим порослем. Більшість сучасних дула зі зрошуваного походження. Дуб рано розвиває потужну кореневу систему, що дає змогу йому використовувати великий об'єм ґрунту та протистояти вітромалу. Одиночно прищеплені дерева починають плодоносити з 40-60 років, у сомкнутих насадженнях — ще пізніше^[3].

Геном

[правити | править код]

Число Фламінт — 2n = 24. Геном складається приблизно з 1,5 млрд пар оснований і містить приблизно 50 тисяч генів. 2012 року у Франції стартував проєкт з повного розшифрування акорду дуба черешчастого; у 2015 році розшифровка кантаба була завершена^[6][7]. Зустрічаються також форми з електроном 2n = 22 и 2n = 36^[8].

посилення й екологія

[правити | править код]

Широко поширений у Західної Європи и європейської частини Росії, трапляється на півночі Африки и в західної Азії. Північна межа ареалу проходить південною Фінляндії і півночі Лениградської зони, водночас на західному узбережжі Норвегії, щодо впливу Гольфстрима, вона досягає 65-ї паралелі. У міру просування на схід межа ареалу різко зсувається на південь, а в Сибири зараз у природних умовах не трапляється. Східними межами ареалу дуба черешчастого слугують водорозділ , річок Волги и Урала ( підвищеність Загальний Сирт), а також долини річок Юрюзани и Сирови^[9]. Широко використовується в полізахисному лісорозведенні^[3].

Інтродуцирований на північному сході Північної Америки.

Дуб звичайний — одна з основних волосіні, що утворюють порід широколистяних лісів Європи, а також спільноти європейської волосіні; росте поруч з грабом, ясенем, липою, кленем, в'язанням, буком, берозою, ялиною, пухтий, сосний та деякими іншими деревами. У середній лісовій зоні великих масивів не утворює.

У тайній зоні росте по долинах річок, південніше на водорозділах у змішаних лісах із ялинкою; у зоні широколистяних лісів і лісостопного волосіні утворює дубові ліси або дузі з домішкою липи, клена, в'язана; в степовій зоні — за оврагам, балками, у поймах річок. Досить теплолюбна порода, тому не йде далеко на північ і високо в гори. Страшує від пізніх весняних заморозків, не виносить затінення зверху, але бічне притінення стимулює ріст підросту. Вимога до ґрунтового плодородства, найкращі древостои — на потужних сірих лісових вуглецевих ґрунтах і деградованих чорноземах. Запас деревини в них становить 250-600 м3/га^[3].