Меліса лимонна. Розсада в контейнерах Д5

Меліса лимонна. Розсада в контейнерах Д5

Шановні покупці! Оскільки ми більшість робочого часу проводимо на вихованці, а не в комп'ютера або папері, то можливість приймати Ваші замовлення є тільки через кошик. Ваш інтернет-магазин самообслуговування. І тому  без футанів менеджера в ціні товару.

(Цей ресурс в процесі наповнення. Більш повний перелік наших пропозицій дивіться на https://www.miroslav.vn.ua Тут розміщено понад 2300 пропонувань. Щоб купити ще дешевше, приїжджайте на вихованець. Самовитяг від суми замовлення на 2500 грн містить 40% знижку.)

Меліцса лекарняна (лат. Melissa officinalis) — багаторічна ефіромасочна трав'яниста рослина, вид роду Меліса (Melissa) сімейства надзвичайноткові (Lamiaceae).
Меліса лікарська понад 2000 років успішно використовується в народній і науковій медицині багатьох країн світу. Уперше меліса була описана в лат. «Historia plantarum» (др.-греч. ⁇ ⁇ ⁇ ⁇ ⁇ ⁇ ÷ ⁇ ⁇ o ⁇ o ⁇ â) Теофроса. Видовий латинський епітет лат. officinalis (лікунний) підкреслює лікувальні властивості цієї рослини.
Часто рослина відома під іншою російською назвою — лимонна м'ята. Така назва не цілком коректна, позаяк М'ята (Mentha) це інший рід рослин із того ж сімейства.
За мелісу лікарську часто неправильно приймають інші близькі рослини родини качалкової (Lamiaceae) — Nepeta cataria (котовник котячий або котяча м'ята) і Dracocephalum moldavica (зміголівник молдавський, або меліса турецька).
посилення й екологія

Прародиної меліси називають східний район Середземномор'я до Персии, області Чорного моря та передньої Азії, а також Північну Африку, де її культивують понад 2000 років. У дикому вигляді меліса поширена в Центральній і Південній Європі, на Балканах, в Ірані, Північній Африці, Північній Америці, а також на Україні, Кавказі, у Середній Азії (223]. Мелісу культивували в революційній Росії та СРСР. Зараз меліса лікарська культивується в багатьох країнах, зокрема в Росії (Червонодарський край, Самарійська зона), у Литві. поширено два сорти меліси: Ерфуртська прямостояча та Кведлінбурзька стелена.
Меліса лікарська росте опушками лісів, лісовими оврагам, тінистим шпеником, віддає перевагу глинисті та повуглисті ґрунти з достатнім зволоженням. По інших джерелах меліса віддає перевагу звуглисті та супустяні, багаті на перегнійні ґрунти, важкі, занадто кислі ґрунти для цієї рослини абсолютно непридатні. Рекомендований pH ґрунту від 4,5 до 7,8. На занадто зволожених ділянках рослина вражається грибковими хворобами та вбиває. Меліса може рости й у тіністих місцях, але водночас знижується врожайність, а рослина стає менш запашною. У деяких країнах її ареал досягає висоти 1000 м над рівнем моря. Рослина цвіте в червні-августі, плоди дозрівають у 112-сентябрі.
Меліса лікарська розмножується насінням, поділом куща, відводками, кореневими держаками. Насіння не вимагає стратифікації, його висівають безпосередньо в ґрунт або вирощують розсаду. Під час насінням розмноження в перший рік мелісу лікарська зазвичай не цвіте.
Біологічний опис

Ботанічна ілюстрація з книги «Köhler's Medizinal-Pflanzen», 1887

Суцвіття
Багатолітня рослина заввишки 30—120 см.
Корневще сильно гілкиться.
Стебель розгалужений, чотиригранний, обвушений короткими волосками з домішкою жовчень або майже голий.
Листя супроводне, черевичне, яйцеподібне до закругленено-ромбічним, місько-пільчасте, обвушене.
Квітки зібрані в фальшиві кільця по 6-12; чашечка з нижніми шилоподібними зубцями, довговолосиста та жальовиста; віночок синювато-білий або блідо-ліловий. Чотири тичинки, пензлик із чотирироздільною верхньою зав'язкою та довгим стовпчиком.
Плод — великий, складається з чотирьох горішків яйцеподібної форми, чорного кольору, блискучий. Маса 1000 насіння — у середньому 0,62 г Насіння зберігає схожість 2-3 роки.
Квітить у червні-августі. Плоди дозрівають у 112-сентябрі.
Меліса менш зимостійка, ніж кошлат. Пкілька мелісу та коховик часто плутають, важливо звернути увагу на зовнішні відмінності. Кошівник утворює на кінцях гілок верхушкові суцвіття, а в меліси вони відсутні. Квітки в неї розташовуються мутовками в пазухах листя верхньої частини стебла. Листя меліси світле, яскраво-зелене, а в кошенят вони мають матово-сірий відтінок.
Рослинна сировина

Використовують квітучу, надземну масу меліси як пряноароматична та лікарська рослина.
Хімічний склад
Вміст ефірної олії (ведуча група біологічно активних сполук) у надземних органах рослини коливається в межах від 0,02 до 0,2% і лише в деяких випадках досягає 0,8%, причому кількість оливи визначається географічними та кліматичними факторами. За даними чеських вчених [джерело не вказано 768 днів], вміст ефірної олії в траві у верхній частині становить 0,13%, у верхній і нижній третини за спільного визначення 0,08%, у всій масі трави 0,06%. Відповідно в листі тих самих зразків діапазон коливання ефірної олії становить 0,39-0,44%.
Найпомітнішими компонентами ефірної олії є монотерпени — цитраль (гераніаль + нераль), гераніол, нерол, цитронелол, цитронеллаль. Ефірна олія меліси містить також ліналоол, геранілацетат, світцен, n-цимол, β-каріофіленоксид, β-каріофілен та ін. терпеноїди, причому загалом виділено й описано понад 200 сполук, що входять до складу ефірної олії, з яких за приємний, схожий на лимонний запах відповідають нераль і гераніаль. На думку професора Н. Wagner'a (Мюнхен), їх співвідношення (3:4), а також наявність 6-метил-5-гептен-2-она є критеріями ідентифікації мелісової олії. Інші автори виділяють ще один специфічний компонент — β-каріофілен.
Другою групою БАС є фенілпропаноїди, серед яких найбільш характерною є розмаринова кислота. Фенілпропаноїди представлені також етиловим ефіром розмаринової кислоти, кавовою кислотою, хлорогеновою кислотою, n-кумаровою кислотою, феруловою та сінаповою кислотами. Методом високоефективної рідинної хроматографії встановлено, що вміст розмаринової кислоти в листі меліси становить від 0,54 до 1,79%.
Серед фенольних речовин вклад в антиоксидантну активність можуть вносити флавоноїди — апігенін, космосіїн, лютеолін, цинарозид, а також рамноцитрин (7-метоксикумпферол) і ізокверцитрин (3-глюкозид кверцетину), рамназин (3,7-диметоксикумпферол). Крім того, у сировині містяться фенолкарбонові кислоти — гентизинова, саліцилова, п-гідроксибензійна, ванілінова, бузкова, протокатехова кислоти, а також дубильні речовини та кумарини.
Серед стеринів у рослині виявлений даукостерин, а із сапонінів — урсолова кислота. Вітаміни представлені такими сполуками: В1, В2, С, β-каротин. У рослині містяться макроелементи (калій, кальцій, магній, залізо) і мікроелементи (марганець, мідь, цинк, молібден, хром, селен, нікель, ванадій).
Сировина, призначена для отримання ефірної олії, переробляють у свіжому стані разом зі стеблами.
Фармакологічні властивості
Седативний засіб, що має аксіолітичні, антидепресивні, спазмолітичні, імуномодулювальні, противірусні, антиалергічні та антимікробні властивості. Широкий спектр терапевтичного впливу препаратів меліси лікарської зумовлено вмістом різних біологічно активних речовин: виражений седативний ефект описаний для цитронела, а спазмолітичні властивості — для гераніолу та цитронелла. Фенілпропаноїди (розмаринова, кавова, хлорогенова та інші гідроксикоричні кислоти) треба розглядати як БАС, відповідальні за противірусні, імуномодулювальні. антигістамінні, антиоксидантні й антимікробні властивості субстанцій цього рослини.
Ефірна олія з листя (так звана мелісова олія) входить до складу бальзаму та лініменту «Санітас», що мають заспокійливу дію. Рослина рекомендують як протиборвоне для вагітних, сечогінне та засіб, що підвищує апетит.
Значення та застосування

Листя меліси
Цінний медонос, під час цвітіння дає багато нектару. Мед вирізняється приємним ароматом і смаком, належить до найкращих сортів.
Застосування в кулінарії
Листя і молоді пагони меліси, зрізані до цвітіння, використовують як прянощі з пряним, освіжним лимонним присмаком у європейській та американській кулінарії. У свіжому або сухому вигляді листя додають як пряну приправу до салатів, тертого сиру, супів, дичини, рибних страв, грибів, а також для запашників чаю, оцту, лікерів і напоїв, під час засолювання огірків і помідорів. У Данії мелісу застосовують для консервування м'яса. Для збереження ароматичного букета не рекомендується її кип'ятити.
Історична інформація
дрess Шевеля (24-79 р. до н. е.) у «Naturalis historia» і Педаній Діоскорид у «Materia medica» дають перші терапевтичні рекомендації щодо застосування трави у разі укусів комах, болів у животі, жіночих хвороб, запалень, запорів і ревматичних захворювань.
У «Каноні лікарської науки» майже 1000 років тому Авіценна (980-1037 рр.) вказує на лікувальні властивості цієї рослини, її здатність «домагати у разі закупорювання мозку». Авіценназивав мелісу «Усолодою серця», він вважав, що вона «робить серце щасливим і зміцнює дух, проганяє темні думки та балансує «чорний струм», сприяє травленню й допомагає від ікоти».
У середньовічній Європі меліса була однією з найпопулярніших рослин. В XI ст. французький вчений і лікар Одо з Мена в поемі «Про властивості рослин» описував цілющі властивості меліси так: «І у разі укусів різних немедля трави допомагає, якщо негайно ж укус покривається тихою травою. Якщо ж відвар із трави випивається зовсім зеленим, дизентерійним хворим і хворим на живіт допомагає. Він же у разі астми гарний і запашником тих, хто страждає, лікує виразки відвар очищає, суглобам несе полегшення. Із сіллю траву накласти — зцілює собачі укуси».
Високо цінував мелісу Т. Парацельс (1493-1541), який прирівнював властивості меліси за силою дії до золота та вважав цю рослину найкращою з усього, що «рощує земля для серця».
Застосування в медицині

Чай із меліси
Показовими до застосування препаратів трави меліси лікарської є: неврози, нейроциркуляторна дистонія за гіпертензивним типом, м'яка форма артеріальної гіпертензії, легкі форми ішемічної хвороби серця, тахіаритмії, гострі та хронічні шлунково-кишкові захворювання, дискинезії, дисбактеріоз, ферментопатії, метеоризм; гострі та хронічні запальні захворювання органів дихання (бактеріального та вірусного генезу); екземи, дерматити, що супроводжуються зуфічні виразки, порушення менструального циклу, клімактеричні розлади, токсини вагітності; імунодефіцитні стани.
Дітям, особливо в дошкільному та шкільному віці, на відміну від дорослих, показаний порівняно обмежений набір рослин, до числа цих рослин належить і меліса лікарська, яка рекомендується для лікування дитячих неврозів, артеріальної гіпертензії, ревматизму, для фітотерапії дітей із вадами серця, для лікування хронічних гастритів, холециститів, пієлонефритів, цукрового діабету та ожиріння.
У фармацевтичній промисловості з меліси готують гаренові препарати у формі лікарських чаїв, ароматичних вод, відварів, ліків і для отримання ефірної олії, яка високо цінується в парфумерії, хіміко-фармацевтичній, лікеро-горілчаній та харчової промисловості. Олія та листя, а також молоді пагони використовуються рівномірно. У Російській Федерації найвідоміші настій (з трави та фільтр-пакетів), а також закордонні препарати: «Ново-пасит», «Персен», «Нервофлукс» та ін.
Меліса широко застосовується як спазмолітичний засіб, що регулює роботу травного тракту, особливо у разі метеоризму, як протибольовий. Рекомендується під час мігрені, безсоння, хворобливих менструацій, шкірних сипій. Зовнішньо — у формі припарок і компресів для лікування фурункулів і полоскання під час запалення ясен.
У народній медицині листя і верхівки пагонів з квітками вживали усередину у разі тахікардії, гіпертонічної хвороби, бронхіальної астми, невралгій, мігрені, безсоння, анемії, меланхолії, під час перевезення статевої функції, альгоменорі та хворобливих менструаціях, як проносна та потогінна, у разі холециститу, атеросклерозу, жовчнокам'яної хвороби, для посилення лактації. У давнину в литовських селях настій меліси з майораном застосовували для поліпшення пам'яті. Листя і верхівки пагонів застосовувалися зовнішньо під час зубного болю, ревматизму, ударів і виразок.